ЯЗИ́ЧНИЦЬКИЙ, а, е. Стос. до язичества і язичників
(у 1 знач.), пов'язаний з ними. До нашого часу в побуті
народу збереглись хороводи, що відображають працю і
дозвілля трудящих. .. Існували хороводи, що відбивали
й релігійні вірування та уявлення наших далеких предків.
Переважно це були елементи язичницької релігії (Народна творчість та етнографія, 4, 1964, 41); Археологічні дослідження в
місцях язичницьких капищ стародавніх слов'ян свідчать,
що в центрі, як правило, стояв найбільший ідол, а
навкруг нього розміщувались менші, другорядні (Наука і життя,
12, 1974, 60);
// Власт. язичеству, язичникам. За давніх
часів [на Україні] існувала військова пісня-танець —
гра, мотиви якої збереглися почасти в колядках і інших
святкових піснях, а також у деяких весняних іграх
(можливо, що й язичницька тризна по померлому князю
або дружиннику супроводжувалася військовою
пантомімою) (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 129);
// Стос. до часів
язичества, пов'язаний з цими часами. Вивчення творів
античних язичницьких авторів приводить гуманістів
X V ст. до остаточного звільнення від вчення католицької
церкви і до рішучої боротьби з середньовічною
схоластикою (Радянське літературознавство, 10, 1974, 56).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 631.