Словник української мови

КАДРИ́ЛЬ, і, жін. Танець із шести фігур, який виконують пари, що стоять одна проти одної. Боярин насилу розіпхав гурт, щоб серед хати поставити молодих до першої кадрилі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 145); Хіба піти самому і заангажувати її до кадрилі..? (Іван Франко, VI, 1951, 228); А брат мій сам вже далі Добрав, як витинають мазурку чи кадриль (Максим Рильський, II, 1946, 188);
//  Музика до цього танцю. Звуки кадрилі.