КАГА́Л, у, чол.
1. У Польщі в XVI—XIX ст. — єврейське громадське самоуправління й сама єврейська громада. — Є в нас свій магістрат, що зветься кагалом, свої тувими — лавники і свої радці — кагальники (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 90).
2. перен., розм. Галаслива юрба; зборище. Незабаром заробітчани усім кагалом подалися в село до корчми Лукаша Кондри (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 202).
3. перен., розм. Гамір, безладдя, розгардіяш. Кагал, гармидер стояв у хаті (Панас Мирний, I, 1949, 336).