КАГАНЕ́ЦЬ, нця, чол.
1. Невеличкий світильник, що
складається з ґнота та посуду, у який наливається олія,
лій чи гас. В хаті каганець ледве-ледве світив (Марко Вовчок,
I, 1955, 267); Тихо, наче гніт у каганці, зотлівало його
старе життя (Панас Мирний, IV, 1955, 30); На припічку
тріскотів лойовий каганець (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 51).
♦ Аж каганці в очах засвітилися — те саме, що Аж
іскри з очей посипалися (див. іскра).
2. заст., жарт. Велика чарка. Будем пить з каганця та й чарочки до денця (Номис, 1864, № 11507).