КАЮ́ТА, и, жін. Житлове приміщення на кораблі для
екіпажу й пасажирів. В моїй каюті французькі монахи
і турецький комерсант (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 349);
Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова,
лише по каютах порожніх іде якась жаска розмова
(Леся Українка, I, 1951, 308); Оглянувши себе в дзеркало, боцман
Смола вийшов із своєї каюти (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 6);
// Службове приміщення на кораблі певного
призначення. Знайшовша помічника Сашу Лялича, командир
пройшов з ним у маленьку каюту, яка служила складом
запасних частин і мастила (Олесь Донченко, VI, 1957, 500).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 126.