Словник української мови

КАЮ́ТА, и, жін. Житлове приміщення на кораблі для екіпажу й пасажирів. В моїй каюті французькі монахи і турецький комерсант (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 349); Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова, лише по каютах порожніх іде якась жаска розмова (Леся Українка, I, 1951, 308); Оглянувши себе в дзеркало, боцман Смола вийшов із своєї каюти (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 6);
//  Службове приміщення на кораблі певного призначення. Знайшовша помічника Сашу Лялича, командир пройшов з ним у маленьку каюту, яка служила складом запасних частин і мастила (Олесь Донченко, VI, 1957, 500).