в означеннях
Тлумачення, значення слова «каламуть»:

КАЛАМУ́ТЬ, і, жін.

1. Каламутна рідина. То якась каламуть, невода (Галицько-руські народні приповідки, II, 1908, 237); Ріка в бігу — аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть (Павло Тичина, II, 1957, 121);
//  Суміш із різних нерозчиненнх у цій рідині частинок. Розбухлий, сердитий потік, ревучи, гнав звідти в долину важку каламуть і вивернуті з корінням дерева (Олесь Гончар, I, 1954, 543); — Ну, — сказав Снігур, — будемо каламутити воду. Щучки й почнуть виставляти голову, бо їм каламуть зябра забиває (Олесь Донченко, VI, 1957, 266).

2. перев. з означ., перен. Туман, імла, тьмяність. Сіра каламуть осіннього світанку просочувалася в купе (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 238); Дівчина встає тихенько З німого ліжка, до вікна підходить, Вдивляється у сніжну каламуть (Максим Рильський, I, 1956, 249); Поволі сонце запливло у хмарну каламуть (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 343);
//  Затьмареність. Побачивши холодну каламуть в очах товариша, зрозумів [Марко], що трапилося щось надзвичайне (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 95); Стоїть [жінка], тільки губу прикусила, а в очах каламуть.. (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 92).

3. перен., розм. Неспокій, тривога. Від Чернігова на Київ не така вже дальня путь — до Дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 29);
//  Про безладдя, лихоліття. — Пустіє, глухне наш край! Незабаром і запліснявіє серед такої каламуті! — казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Панас Мирний, II, 1954, 85).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 75.

Коментарі (0)