КАЛАМУ́ТНИЙ, а, е.
1. Який утратив прозорість;
мутний, нечистий. Понад Дністром іде вночі Козак.
І дивиться йдучи На каламутну темну воду (Тарас Шевченко,
II, 1953, 104); Каламутним валом котилися від
водопаду величезні хвилі (Іван Франко, VI, 1951, 129); Крізь
каламутний, сірий дощ.. Синиці голос-голосок.. не змок,
Голками сиплеться сухими (Максим Рильський, II, 1960, 52);
Промінь сонця несподівано прокрався крізь каламутну
шибку вікна (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 30).
♦ Ловити (вудити) рибу (рибку) в каламутній воді
див. ловити і вудити.
2. перен. Повитий туманом, млою; туманний,
тьмяний. Здавалось, що ми під землею, в якихось
велетенських копальнях, котрі несподівано освітив зверху
каламутний смерковий світ (Нечуй-Левицький, II, 1956, 389);
Каламутні плями світла від лампочок відбивалися в
калюжах (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 31);
// Затьмарений,
неясний. Дитина мовчки підвела на батька каламутні очі і,
зморщившись, ..заплакала (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957,
23); Каламутним поглядом він оглянув стіл (Олекса Гуреїв,
Наша молодість, 1949, 258).
3. перен., розм. Неспокійний, тривожний, бентежний. З Західного фронту надходять каламутні відомості (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 234); Каламутний настрій.