КАЛЯТИ, яю, яєш, недок., перех., розм.
1. Те саме, що бруднити. — Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати.., Жовтого саф'яна каляти (Українські народні думи.., 1955, 24); Дарка почала його [папірець] закладати незручно, мнучи й каляючи пальцями (Леся Українка, III, 1952, 653); Наллють [горобці], аж чорно кругом (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 125).
2. перен. Укривати ганьбою кого-, що-небудь; плямувати. — Слава козача здавна славна! споконвіку ведеться.. І умру, а не попущу свого козачого роду каляти! (Панас Мирний, I, 1954, 232); Стоячи на становищі польських панів, каляв [Вахнянин] все, що є кращого і чесного у радикалів і народовців (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 151).