КАЛЮ́КА, и, жін. Збільш. до кал 2. Настала осінь: дощі, тумани, калюка невилазна (Панас Мирний, III, 1954, 295); Під стріхами щебечуть ластівки, Будуючи хоромки із калюки (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 12).
КАЛЮ́КА, и, жін. Збільш. до кал 2. Настала осінь: дощі, тумани, калюка невилазна (Панас Мирний, III, 1954, 295); Під стріхами щебечуть ластівки, Будуючи хоромки із калюки (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 12).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 80.