Словник української мови

КАЛО́ШІ, лош, мн. (одн. калоша, і, жін.). Взуття (переважно гумове), що надівають поверх звичайного, щоб зберегти його від вологи тощо. У сінях заметались люди! Той шубу віддає лаку зі, Калоші другий з ніг скида... (Панас Мирний, V, 1955, 286); Іде він.., не забуваючи натягти м'які калоші на черевики (Іван Франко, II, 1950, 377); Павло, сапаючи, взувався. Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 368).
♦ Посадити в калошу кого — поставити когось у дуже незручне становище. Аж нетерпеливився [Павлусь] — в класі ще хлопцям розповісти і в дворі теж. От посадить Славку в калошу, задаваку (Андрій Головко, II, 1957, 268); Сісти в калошу — зазнати невдачі в чому-небудь; потрапити в дуже незручне становище.