КАНО́Н, у, чол.
1. церк. Правило чи догмат із питань віри або виконання релігійних обрядів і т. ін., установлені найвищою церковною владою як закон. [Мартіан:] Дозволь покликати моїх дітей, сам розпитай їх про науку віри — я їх учив, як наш канон велить (Леся Українка, III, 1952, 295).
2. перен., книжн. Твердо встановлене правило, усталена норма. Тут він [П. Тичина], як завжди, не дає себе закувати ніяким приписам і канонам (Максим Рильський, III, 1956, 407); Поспішати з виведенням канонів із хороших фільмів не можна (Олександр Довженко, III, 1960, 192).
3. церк. Список, зібрання релігійних книг, узаконених церквою як святе письмо. Старозавітний канон.
4. церк. Пісня на честь святого або свята. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 418); Великодній канон.
5. муз. Музична форма, що ґрунтується на повторенні тієї самої мелодії різними голосами хору, які вступають послідовно один за одним. Леонтович застосував у цьому хорі [«Над річкою, бережком»] класичний прийом канону (Мистецтво, 1, 1956, 34).