Словник української мови

КА́ПЦІ, ів, мн. (одн. капець, пця, чол.). Легкі туфлі, переважно для хати. Його одіж — то латка на латці.. На ногах із онуч старих капці (Іван Франко, XIII, 1954, 134); А дід бабці купив капці, та короткі були, то втяв пальці (Словник Грінченка); Стара господиня мовчки ходила коло них, важко ступаючи набряклими ногами в капцях (Петро Колесник, Терен.., 1959, 50);
//  Вид легкого взуття на Сході. Татари скидали капці, закачували штани й ставали до помочі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 391).