в означеннях
Тлумачення, значення слова «кара»:

КА́РА, и, жін.

1. Суворе покарання, відплата за що-небудь. Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була (Іван Котляревський, I, 1952, 134); Всякого ж іншого, хто б ослухався маминого наказу, не минала нудлива докора, а часом і сувора кара (Панас Мирний, IV, 1955, 336);  * У порівняннях. Карою народною вривалися загорілі степовики на білі буржуйські вілли (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 373);
//  Катування. Мати скочила від плуга, стала між уланом і сином, готова за хлопця прийняти кару (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 18);
//  Страта. На другий день рано вони [батько з сином] їдуть на місце кари (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 416).
 Кара на горло, заст. — страта.
[Чиста] кара божа (господня) — уживається для вираження сильного незадоволення ким-, чим-небудь; горе, нещастя, напасть. — Се кара божа, ті діти! — вибухнула Маріора, збираючи розкидану по сінях посуду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 186); — Бачу, що справді ліпше вже тобі все розказати, а то ж се чиста кара божа! (Леся Українка, III, 1952, 659).

2. діал. Штраф. По трьох днях прийшов Гершкові наказ заплатити 2 корони кари за непослух (Осип Маковей, Вибр., 1956, 358).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 99.

Коментарі (0)