КАРАЇ́МИ, ів, мн. (одн. караїм, а, чол.; караїмка, и, жін.). Народність, що невеликими групами живе в УРСР та Литовській РСР і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім'ї мов. Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар (Леся Українка, V, 1956, 60); Ховаються в них [плантаціях] білі хатинки вільновідпущених і пишні садиби євреїв та караїмів (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 414).