КА́РЛИК, а, чол.
1. Неприродно мала на зріст людина;
ліліпут, недоросток, куцак, куцан. Там карлики грають
у сурми, Там бубни й сопілки бринять (Леся Українка, IV,
1954, 122); При недорозвиненні гіпофіза ріст дитини
може припинитися, і тоді вона залишається карликом
(Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 122); * У порівняннях. Стоїмо,
мов карлики. Над нами Стіни рвуться вгору, до хмарин
(Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 11);
// Про дуже низький, дуже
малий предмет. Підгорілий ячмінь ледве піднімався
на півметра від землі. Вусаті карлики, похнюпившись,
дивилися вниз (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 143).
2. з означ., перен. Про дуже незначну з певного погляду, нікчемну людину. Духовні карлики.