Словник української мови

КА́РИЙ, а, е. Темно-брунатний (про очі). Ой зоре! зоре! ..Чи очі карі тебе шукають На небі синім? Чи забувають? (Тарас Шевченко, II, 1953, 20); Христя помилувалася його.. карими очицями, чорними бровенятами (Панас Мирний, III, 1954, 150); В неї очі карі та глибокі, вся вона і ніжна, і струнка (Володимир Сосюра, I, 1957, 206);
//  Гнідий (про масть коней). Карий кінь нетерпляче перебирав ногами (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 9);
//  у знач. ім. карий, рого, чол. Кінь такої масті. [Незнайомий:] Подивися там, чи не намуляна шия у карого, бо чогось він увесь час мотав головою (Степан Васильченко, III, 1960, 203).