Словник української мови

КАТАКО́МБИ, комб, мн. (одн. катакомба, и, жін.). Підземні природні або штучні печери з довгими заплутаними ходами. Три доби під землею, в лабіринтах катакомб точився запеклий бій (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 17); Наш стародавній Київ споконвіку відомий як один з найбільших у Європі районів зосередження підземних ходів, печер і катакомб (Вечірній Київ, 28.IX 1967, 3);
//  У деяких містах давнього Риму — такі ж підземелля, що правили першим християнам за притулок, а також за місце релігійних відправ і поховань. І всі за нею повставали І за апостолом пішли У катакомби (Тарас Шевченко, II, 1953, 269);  * У порівняннях. З вузенької вулички, з склепінням, як з катакомби, показалась процесія (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 412).