КАЗА́Н, а, чол.
1. Металева переважно округлої форми посудина (звичайно з відкритою верхньою частиною) для варіння їжі, кип'ятіння води тощо; котел, чавун. Смола там в пеклі клекотіла і грілася все в казанах (Іван Котляревський, I, 1952, 134); Кухарі насипали з великих казанів у миски борщ (Нечуй-Левицький, II, 1956, 208); На деяких вулицях міста топили у великих казанах смолу і заливали нею вибоїни в тротуарах (Михайло Томчаній, Готель... 1960, 286).
2. перен., жарт. Про голову людини. [Катерина:] Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові.. Об його казан шаблі ламались, а не то що дрючок (Олександр Корнійчук. I, 1955, 306).
3. Закрита посудина для перетворення води в пару Паровий казан.
4. перен. Повне оточення великого ворожого угруповання (під час війни). Товк [сержант] у численних казанах гітлерівську чуму (Юрій Яновський, Мир, 1956, 29); — Саме на той час наші біля Корсуня та й тут поблизу німцям казана влаштували (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 64).