Словник української мови

КАЗА́РМА, и, жін. Спеціальна будівля для розміщення військової частини. — Айда в казарми! Айда в неволю! — Неначе крикне хто надо мною. І я прокинусь (Тарас Шевченко, II, 1953, 47); Галин чоловік став солдатом тут у Києві, тільки мусить який час в казармах жити (Леся Українка, V, 1956, 125); Навколо кам'яниці серед кущів та дерев виднілись дерев'яні казарми, де жили бійці та офіцери (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 10);
//  заст. Житлове приміщення для робітників при заводах, фабриках і т. ін. Бурлаки вернулись до казарми, позабирали свої клунки, тихенько один за одним втекли (Нечуй-Левицький, II, 1956, 202); Тут сорок літ тому ішли більшовики.. З робочих хиж і заводських казарм (Микола Бажан, Роки, 1957, 214).