в означеннях
Тлумачення, значення слова «казати»:

КАЗА́ТИ, кажу, кажеш, недок., перех. і без додатка.

1. Передавати словами (думки, почуття тощо); висловлювати, говорити (у 2 знач.). — Та ми се з шляху зблудилися, Галю! — каже козак, всміхаючись (Марко Вовчок, I, 1955, 323); — Піду, — сказав Осел, — хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люди, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п'є (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 136); Каже мати: — Ну, сідайте, — ой які ж ви молодці! (Павло Тичина, II, 1957, 231);
//  Розповідати що-небудь. — Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 247); [Марина:] Ось послухайте сюди: давайте позатуляємо вікна та й будемо казок казати! (Степан Васильченко, III, 1960, 255);
//  3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски; розповідають. Кажуть, що Вісник доходить через цензуру до Москви (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 227); [Дженні:] Там [у Венеції], кажуть, гарно (Леся Українка, III, 1952, 19).
 До слова кажучи, у знач. вставн. сл. — до речі, у, зв'язку зі сказаним. Таке обмеження сфери творчості не раз підкреслювалось не тільки критикою, але й інтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 239); Правду кажучи, у знач. вставн. сл. — уживається на потвердження правдивості сказаного; по суті. Була то, правду кажучи, звичайна крамарська буда, яких безліч в Італії (Леся Українка, III, 1952, 740); Як [то] кажуть, у знач. вставн. сл. — як прийнято говорити. Не плакали друзі. Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 58).
Бодай не казати — краще не говорити, краще не згадувати. І що ж я там побачила? Бодай не казати!.. (Леся Українка, III, 1952, 730); Казати собі на (в) думці (думках) див. думка; Крізь зуби казати див. зуб; Не вам (не тобі) кажучи — між іншим. Не вам кажучи, бачив я, як за ту цяцечку дехто рідного братика віджалував, рідну країну занехаяв.. (Марко Вовчок, VI, 1956, 277); — А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжчах [дріжджах]! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 121); Нічого й казати — не можна заперечувати. [Ханенко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Іван Франко, XIII, 1954, 364); Що й казати — само собою розуміється; звичайно. А сама мене виводить на стежечку... Я пішла... Що й казати! (Марко Вовчок, I, 1955, 206); Свободолюби — що й казать, Свободу бідну захищать Приїхали з-за океану (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 15); Що не кажи (не кажіть) — безперечно; звичайно. Що не кажіть, Гоголь душею і натурою наш (Панас Мирний, V, 1955, 410).

2. Наказувати комусь робити що-небудь. І каже [Швачка] сідлати Коня свого вороного (Тарас Шевченко, II, 1953, 126); По обіді зараз дідуньо казав йому газету читати (Леся Українка, III, 1952, 633);  * Образно. Воно [серце] жить не хоче, не хоче журиться. — Журись, — каже думка, жалю завдає (Тарас Шевченко, I, 1951, 5).

3. перен. Свідчити про що-небудь. Блискучі очі говорили, що вже не одну ніч не давала вона [думка] йому спати, а скрипуче перо казало, з якою болістю виливалась вона на білім папері... (Панас Мирний, I, 1954, 319); Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 184).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 70.

Коментарі (0)