КЕРМУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. (звичайно
чим), рідко перех. Кермом спрямовувати рух судна,
літака, автомашини тощо. Турчин баркою кермує (Іван Франко,
XI, 1952, 213); Вміла [Вутанька] лагодити сіті і
кермувати баркасом (Олесь Гончар, I, 1954, 512); * Образно. Не
забувай за отчий свій поріг, Але й кермуй політ за
обрії незнані (Андрій Малишко, Полудень.., 1960, 128);
//
Дотримуватися певного напрямку в русі. Інші [машини]
звернули і понеслися через кювети по куп'ях висохлого
болота до густого переліска. Там уже кермував не водій, а
перший його переляк (Іван Ле, Право.., 1957, 108); Потапич
кермував так, щоб триматися посеред Дніпра (Олександр Бойченко,
Молодість, 1949, 81).
2. неперех., ким, чим, перен., рідко. Те саме, що керувати 2. [Фідель:] Не може кермувати той людьми, Хто сам не бачить шляху із пітьми (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 106); Найчастіш те серденько [дівоче] не зазнавало ще кохання, але бажало його, бажало щастя, було слухняне, і Солосі легко було кермувати їм [ним] (Любов Яновська, I, 1959, 164); На його лиці відбився вираз дикої пристрасті, яка захопила все його єство, кермувала цілим його життям (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 204).