в означеннях
Тлумачення, значення слова «керувати»:

КЕРУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. неперех., звичайно чим. Користуючись кермом та іншими пристроями, спрямовувати рух, хід, роботу чого-небудь. Пливуть собі, співаючи, Море вітер чує; Попереду Гамалія Байдаком керує (Тарас Шевченко, I, 1951, 200); Зіньці самій хотілося іноді, ставши отут, біля розумних машин, керувати ними, підкоряючи своїй волі оцю складну систему коліс (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 20);  * Образно. Чує Хо, як сільський учитель обіцяє хитро-мудро керувати поміж підводними каміннями сучасних порядків, а таки доплисти куди треба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172);
//  також перех. Правити волами, кіньми тощо. Коня керують уздами, а чоловіка словами (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 263); Голосу, що він вдень керував волами, — не чули (Юрій Яновський, I, 1958, 52);
//  Спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь. Брянський стояв на спостережному пункті сьомої стрілецької роти і звідси керував огнем (Олесь Гончар, III, 1959, 52); Сучасний рівень знань практично ще не дає змоги людині керувати погодою (Хлібороб України, 7, 1965, 33);
//  перех., рідко. Спрямовувати, направляти що-небудь кудись, до чогось. Каже Еней кораблі керувати на берег (Микола Зеров, Вибр., 1966, 255);  * Образно. Керуй на озеро спокою Свої шукання молоді (Максим Рильський, I, 1960, 156).

2. неперех., звичайно ким, чим. Спрямовувати діяльність кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки; розпоряджатися. Керуючи Радянською державою, Ленін теоретично узагальнює гігантський практичний досвід радянської революції (Ленін, Коротка біографія, 1955, 208); Партій керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає організованого, планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за досягнення кінцевої мети — перемоги комунізму (Статут КПРС, 1961, 3); Треба вчитися керувати масами (Петро Панч, Вибр., 1947, 281);
//  Бути керівником установи, організації, відділу тощо. Треба буде когось з знайомих, що керують у бібліотечному комітеті, розпитати (Панас Мирний, V, 1955, 418); Керував студією відомий письменник (Олесь Донченко, V, 1957, 354);
//  Спрямовувати чиї-небудь учинки, дії. Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 244); [Степан:] Бач, куди їх [дівчат] лихе занесло! А все це Текля керує! (Марко Кропивницький, I, 1958, 382); Ми ще не могли зрозуміти, що керує його вчинками (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 32);
//  перен. Зумовлювати дії, вчинки чиї-небудь. Якась дика, непогамована енергія керувала його рухами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305);
//  Диригувати хором, оркестром. Керувати хором.

3. неперех., чим, грам. Зумовлювати відповідний відмінок слова, вимагати після себе певного відмінка слова. Коли іменник керує другим іменником у родовому відмінку, то останній, як правило, обов'язково приймає на себе логічний наголос (Художнє читання.., 1955, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 144.

Коментарі (0)