в означеннях
Тлумачення, значення слова «хай»:

ХАЙ.

1. част., у сполуч. з дієсл. 3 ос. одн. або мн. теп. або майб. чол. Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу 3 ос. дієслова, що виражає: а) наказ, спонукання. — Христе, дай отому бродязі, — сказала вона, вказуючи головою на Івася, — шматок хліба та хай уже він іде, хай моєї душі не мучить (Панас Мирний, I, 1954, 242); Перебалакайте по телефону з друкарнею.., хай вона зараз вишле мені 5—6 прим, книжки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 330); [Прапорщик:] Коли махну рукою — хай оркестр грає марсельєзу (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); б) дозвіл, згоду. — Ну, що ж — хай буде поєдинок! — Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); — Хіба я не знаю, хіба я не чую, що про мене кажуть і думають?.. Знаю... добре знаю!.. Та хай кажуть, хай думають... (Панас Мирний, I, 1949, 275); в) побажання, заклик. Хай згине цар! (Леся Українка, I, 1951, 253); Хай мир живе, хай дружби коло єднає нас в ряди ліцні! (Володимир Сосюра, III, 1958, 222); — Добре підкували, від серця, — запевняв буковинець на прощання. — Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні (Олесь Гончар, III, 1959, 94); — А хай воно пропаде! (Олександр Довженко, I, 1958, 220).
 Хай йому (їй)! — уживається при відмові від якої-небудь думки, дії, вчинку і т. ін. У Карпа заболіли руки від щирого вибивання [в двері]. А кругом тихо, як у могилі. — Хай йому! Тільки руки поб'єш! — сказав він і сів коло порога (Панас Мирний, I, 1954, 270); І загуркотить журливо прядка до півночі, а жінка тягне з переділки нитку тонку й безкраю, самотня в непередумних удовиних думах. Хіба що тінь на стіні. Та яка з тіні радниця: сидить за спиною, хитається тихо, а спитати поради, тільки журу розведе. Хай їй! уже краще самій (Андрій Головко, II, 1957, 190); Хай мене (мені)…; Хай я (мені)… — уживається в сполуч. з дієсловом, що виступає як предикативне слово, для заперечення попередніх дій, вчинків або запевнення співрозмовника у вірогідності чого-небудь. — Який-бо ти, Грицьку, їй-богу! А якби тебе взяти в неволю?.. — То крав би? га?.. — Хай уже б мені руки тоді повикручували! (Панас Мирний, I, 1949, 307); Хай там що див. там; Хай ти (ви, він і т. ін.)…; Хай тебе (вас і т. ін.)…; Хай ти (вони і т. ін.) йому…; Хай тобі (вам і т. ін.)… — уживається (перев. у сполуч. з дієсловом або прислівником, що виступає у функції предикативного слова) для вираження кому-небудь якихось побажань. — Хай його поб'є лиха година! Хіба я наймалася на таку роботу? Вони гуляють, бенкетують, а ти роби! (Панас Мирний, III, 1954, 148); Пам'ятаєте, ми ще тоді з вами радили тому козакові невгамованому усе теє занедбати та додому повернутися — хай йому усе добре! (Марко Вовчок, I, 1955, 329); — Хай вони [воли] виздихають йому до ночі... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 9); [Кость:] Це Пріся? Хай вам, як ви мене злякали: я думав, що це ваша, Настуню, мати (Степан Васильченко, III, 1960, 156).

2. част. Уживається в знач. так і бути, гаразд, добре. Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 194); [Парвус:] Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... Та хай і так (Леся Українка, II, 1951, 450); Вона хоче зустріти його несподівано, побачити його таким, як він є. Коли з бородою — хай! Вона ще ніколи не бачила його бородатим! (Олесь Гончар, III, 1959, 174); — Відступатимуть наші бійці — скажіть, — просив голова.., — щоб стаєнь, корівників, свинарників не палили. Ну, як бомба або снаряд попаде, то тоді вже хай... Що ж зробиш... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 329).

3. част., у сполуч. з дієсл. 1 ос. майб. чол. Уживається для вираження готовності або прагнення до чогось. — Паночку, — зітхнувши важко, вимовив він, — хай уже я один в одвіті буду... (Панас Мирний, IV, 1955, 224); — Хай з ворогами й я сконаю, Та дай помститись за недолю, За сором мій і мого люду! (Леся Українка, I, 1951, 339); — Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти!.. — Еге-ге, — сказав Іван Антонович. — Бачу, ви, Хаєцький, погано зрозуміли свої командирські функції (Олесь Гончар, III, 1959, 310).

4. част., перев. при відокремлених словах або реченнях. Уживається для вираження допустового припущення; близьке за знач. до хочби, навіть, хоч і. На жаль, у комісії так мало було відважних громадян. Та й що зробить хай найвідважніший? (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 104); Зараз людям легше, аніж було кілька годин тому, коли йшли до економії. Вони вперше разом побачили, як з пана злетіла, хай на якусь хвильку, вся пиха, і він зі всім своїм розумом не міг одразу викрутитися перед ними (Михайло Стельмах, I, 1962, 359); Пейзажі Левітана чи Васильківського, хай на них і не видно людських постатей, все-таки — про людей, про одно з найблагородніших людських почуттів — любов до батьківщини (Максим Рильський, IX, 1962, 164).

5. спол. допустовий. Уживається для вираження припущення при протиставленні. І хай він, може, впаде, як Юрій Брянський, в задунайських низинах чи в словацьких горах, він і в останню передсмертну хвилину дякуватиме долі за те, що вона не водила його манівцями, а поставила в ряди великої армії на пряму магістраль (Олесь Гончар, III, 1959, 292); Хай мокро на ниві, хай тяжко орати, Та я ж переверну ще гори ріллі! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 65);
//  у сполуч. з част. би, у знач. умовно-допустового спол. Виражає умовне припущення у знач.: а) можна допустити ще, щоб; можна було б погодитися, якби. — І чого ти так убиваєшся, Мотре? — вговорює її баба. — Хай би що добре, а то таке ледащо! (Панас Мирний, II, 1954, 178); Хай би Черниш, хай би хтось інший близький до Брянського очолював роту — Сагайда погодився б на таке беззаперечно. А то якийсь Кармазин. Стороння людина, далека від родинних традицій роти, прийшла собі на готове і стала тут спокійно порядкувати!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 331); б) було б краще, якби; краще б. Хай би серце вразила стріла, Аніж покора серце пройняла (Микола Бажан, I, 1946, 298); А що, як насправді цар остався живим і готується з Англії повернутися в Росію? Хоч він і помазаник божий, а краще хай би спокійно лежав у землі, то і йому, Миронові, було б спокійніше на серці (Михайло Стельмах, II, 1962, 24);
//  Незважаючи на те, що; коли навіть. — Хай Параска і сяка, хай вона і така, та вона своє діло знає (Панас Мирний, IV, 1955, 146);
//  у знач. умовного спол., розм. Виражає можливу умову (з дієсловами майбутнього часу). — Та борщу зварити зварю, а печене, хай хоч і погорить — то мені нема до його ніякого діла. Не мені ж його їсти! — жартував Свирид (Панас Мирний, I, 1954, 243).

6. спол. мети. Уживається для приєднання підрядного речення мети до головного. Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль — хай проспиться, а самі на коней та й майнули на розвідки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй музі, Хай вона, як зозуленька в лузі, Звеселить твого смутного друга (Леся Українка, I, 1951, 56).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 11.

Коментарі (1)