Словник української мови

ХАПНУТИ, ну, неш, док., перех. Однокр. до хапати1. Мартин вислизнув з кімнати, мов із парні. Хапнув з лавки у кухні капелюх і вийшов надвір чимскоріш... (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 17); Він невтомно кидав та й кидав свою блешню, бо знав секрет — може не клюнути цілий день, а під самий кінець, десь у сутінках, раптом хапне, і тоді лови мить (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 46); Дівча зиркнуло на юнака, рвучко повернулося до матері і хапнуло з рук срібняки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 242); Він хапнув повітря й присилував себе втриматися на ногах (Юрій Смолич, I, 1947, 120); [Кукса:] Ану, навідаюсь до свого кладу, чи не хапнув його Антон?.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 204); Онук хапнув з літератури Жирнющу двійку. Дід скипів (Сергій Воскрекасенко, Подивись.., 1962, 49).
♦ Хапнути лиха — те саме, що Набратися (ковтнути і т. ін.) лиха (див. лихо 1). — Менше б поривалися, легше б на світі жилось, — бубонить Корній. — Для школярів та студентів — всі оті поривання, поки лиха ковшем хапнуть та порозумнішають... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 59).