ХАПОНУТИ, ну, неш, док., однокр., перех. Підсил. до хапнути. Яшко задумано всміхнувся і йшов мовчазний. Раптом хапонув легенями повітря й кинув із жагою: — Чи-и на мо-орі-і... (Андрій Головко, I, 1957, 143); — А ти, супостате, не поцікавився, чого ж то воно наша земелька гуляє? Тобі аби хапонути, аби собі зажерти (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 127); — Про дубки правильно згадав... Бідноті призначали, а Шумейко все собі хапонув (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 119).