в означеннях
Тлумачення, значення слова «характер»:

ХАРА́КТЕР, у, чол.

1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача. Під характером розуміють психічну індивідуальність людини з усією її своєрідністю, що проявляється в ставленні людини до навколишнього середовища і до самої себе (Знання та праця, 7, 1967, 18); Ватя починала йому подобатись, але Леонід Семенович був син практичного батька і, невважаючи на свій жартовливий [жартівливий] характер, думав про придане (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 85); Мій хазяїн був одружений з яванкою, і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Юрій Яновський, II, 1958, 152);
//  із сл. добрий, м'який, поганий, важкий, крутий і т. ін. Загальна позитивна або негативна оцінка індивідуальних особливостей людини. — О! Моя Варвара золота жінка.. — Добрий характер має, — додав пан Валер'ян (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 169); Роман — людина ніжної і сумирної вдачі.. При його м'якому характерові іншим, зубатішим, здається, легко було б його заштовхати, перетворити в попихача, проте насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (Олесь Гончар, III, 1959, 55); — Щоправда, характер поганий. Але ж, батеньку мій, усім не догодиш! (Олександр Довженко, I, 1958, 441); [Енн:] Ні, це нечувано. Люба моя, у вас дуже важкий характер (Вадим Собко, П'єси, 1958, 83); Ніна Володимирівна була веселою блондинкою, з сірими очима й досить крутим характером (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 115); Ежен побачив, що з таким упертим характером годі що врадити без довгої боротьби, а до того він не мав тепер ні сили, ні охоти (Іван Франко, I, 1955, 343);
//  Характерна риса поведінки тварини. Вовчиця була характеру доброго, — вона так і залишилася хлоп'ятам за мамку (Остап Вишня, I, 1956, 454).
Переламувати (переламати) характер див. переламувати; Рівний (сталий) характер — вдача, що відзначається витриманістю, врівноваженістю тощо. Всі вони [гості] мали велику шанобу до пана Адама за його рівний характер, солідність і гуманізм (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253); Мати з більш сталим характером, з складною, тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 286); У моєму (у твоєму, у нашому, не в моєму, не в твоєму, не в нашому) характері — (перев. у сполуч. з абстрактними ім. або з інфін.) уживається при вказівці на притаманність кому-небудь або відсутність у когось певних звичок. Не обіцяю Вам, люба пані, «гримати» на Вас, бо раз, що не буде за що (так я думаю), а друге, — гримання не в моїм характері (Леся Українка, V, 1956, 268); — Хіба в моєму характері спізнюватись? (Олесь Донченко, V, 1957, 223); Чоловічий (жіночий) характер — уживається при підкресленні яскраво виражених норм поведінки, властивих особі певної статі (чоловікові або жінці).

2. з означ. Людина як носій певної сукупності стійких психічних властивостей. Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (Олександр Довженко, I, 1958, 237).

3. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні чого-небудь. — Так. Панове, обережно. Запевняю вас! Можливо, нам доведеться ще перед ним шапку скидати... Характер, — так! Але я теж не дурень (Олександр Довженко, I, 1958, 448).
Витримувати (витримати) характер див. витримувати; З характером хто — хто-небудь виявляє витримку, принциповість, стійкість у чому-небудь. Галя була дівчиною з характером, роботящою, старанною, до педантизму акуратною, але в школі зірок з неба не здіймала (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 43); Бабуся була з характером. Вона кинула віник.. і процідила: — Як собі знаєте.. Але це непорядки (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 57); Тихий та лагідний був уповноважений ЦК, але, здається, з характером... (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 85); Показувати (показати) характер — виявляти впертість, стійкість у чому-небудь. Викликали його один раз на допит — мовчить, викликали другий — знову мовчить, показує характер (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 368).

4. чого, який. Сукупність визначальних властивостей, ознак якого-небудь предмета, фізичного або психічного явища, його типові риси. Характер берегів Чорного моря різноманітний, але в основному вони зводяться до двох типів: низьких, рівних і гористих з крутим профілем (Колгоспне село, 10.VII 1956, 3); Командир полку послав кінну розвідку далеко ліворуч і праворуч від дороги, щоб з'ясувати там характер ворожої оборони і вогневу систему (Олесь Гончар, III, 1959, 95); Цей міф [про Прометея] у Шевченка набрав цілковито свого, шевченківського характеру, він був великому поетові засобом висловити своє революційне ставлення до тогочасної дійсності (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 34); З заводом, з його цехами він повинен ознайомитися насамперед: адже саме там визначається зміст, характер, напрямок роботи заводських лабораторій (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 16); Несподівана згадка про короля Левине Серце, герцога австрійського та його підземелля одначе визначила весь характер майбутньої дружби між Юрою і Сьомкою (Юрій Смолич, II, 1958, 50); Безсуфіксні іменники від прикметників в українській мові трапляються рідко і бувають переважно книжного характеру (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 367); Досягнення сучасної фізики цілком довели об'єктивний характер науки, пізнаванність процесів природи, здатність науки проникати в найглибші її таємниці (Рентгенографія металів, 1959, 5).
 Народний характер — характер, що відображає типові риси представника з народу. Народний характер в його головних рисах — найістотніша і найпрогресивніша складова частина «загальнонаціонального» характеру (Про багатство літератури, 1959, 266); Національний характер — характер, що відображає своєрідність психічного складу представника певної нації. Національний характер відображає в собі своєрідність психічного складу, властиву всій нації і, значить, спільну в тій чи іншій мірі для всіх її класів (Про багатство літератури, 1959, 266).

5. У літературі, сценічному мистецтві — художній образ, в якому втілені типові риси якої-небудь групи людей; тип. Високо оцінюючи реалістичний метод Шекспіра, О. Пушкін вимагає від російських драматичних письменників всебічного, шекспірівського змалювання характерів (Про мистецтво театру, 1954, 5); Наша культура, мистецтво, література і, зокрема, поезія.., увійшла корінням глибоко в людське буття, повнокровними ідеями і характерами збагатила світову культуру (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 3);
//  Типові узагальнені риси, які становлять художній образ. Ідейний задум сценарію можна розкрити головним чином через характери його героїв (Мистецтво кіно, 1955, 36);
//  У скульптурі, живопису — головні, типові риси твору, їх виразність, викінченість.
 Комедія характерів див. комедія; Типовий характер — художній образ, в індивідуальних рисах якого узагальнено найхарактерніші риси людей певного соціального середовища, покоління тощо. Типовим характером в художньому творі називають образ людини з яскраво вираженими індивідуальними рисами, властивими людям певного соціального середовища (Українська література, 9 клас, 1957, 134).

6. перев. у мн., мат. Функції, які застосовуються в теорії чисел і теорії груп. Теорія характерів.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 23.

Коментарі (0)