Словник української мови

ХА́ТКА, и, жін. Зменш.-пестл. до хата 1, 2. Із хмари тихо виступають Обрив високий, гай, байрак; Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють (Тарас Шевченко, II, 1963, 41); Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками, біля яких пильно дивляться на схід потемнілі соняшники (Михайло Стельмах, II, 1962, 26); Чіпка ввійшов у невеличку хатку, де сидів секретар, обложений кругом ділами (Панас Мирний, I, 1949, 253);
//  Приміщення, споруда, предмет, які формою нагадують невелику хату. — А наші хатки на колесах, правда, гарненькі? — киває Василинка на яскраві жовто-червоні та голубенькі вагончики, що, наче автобуси на стоянці, таборяться внизу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 191); Покинули свої хатки-шпаківниці чорно-рябенькі шпаки. Величезними табунами літають вони над ланами, луками (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 13); З сусідськими Сашком і Омельком він робить хатки з піску (Іван Багмут, Опов., 1959, 11).
♦ Карткова хатка див. картковий; Хатка з карт, рідко — те саме, що Карткова хатка (див. картковий). По голому сірому виступі скелі ліпились татарські халупки, ..одна на одній, як хатки з карт (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); Хатка на курячій ніжці (лапці) див. курячий.