Словник української мови

ХАЗЯ́ЙКА, и, жін. Жіночий рід до хазяїн 1—4. От я й надумала собі: «Піду я поденно робити!» Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала (Марко Вовчок, I, 1955, 139); Хазяйка сього заїзного двору.. була добре мені знайома — ще змалку її знав (Олекса Стороженко, 1, 1957, 79); Хазяйка вподобала наймичку, а наймичка хазяйку (Панас Мирний, I, 1949, 176); [Старшина:] Ви, Лукеріє Степанівно, чудова хазяйка (Марко Кропивницький, II, 1958, 258); І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Леся Українка, I, 1951, 234); Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали рідних українських пісень: хазяїн басовито підтягував гостеві, а в хазяйки виявився сильний високий голос (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 90);
//  Жінка, дружина. — Ти б собі пошукав, сину, хазяйки, а мені — помочі... (Панас Мирний, I, 1949, 164);
//  розм. Звертання до жінки, як до розпорядниці в домі, господарстві. — Ти ще подаси щось, хазяйко, чи можна дякувати? (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 342).
 Сестра-хазяйка див. сестра; Хатня (домашня) хазяйка — те саме, що Домашня господарка (див. господарка).
♦ Сама собі хазяйка див. сам.