ХЕ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Те саме, що хакати 1. Ідучи, він знай поглядав на чоботи, мов довідувався, чи цілі ще; хекав, спльовував... (Панас Мирний, III, 1954, 71); Тітка, кваплячись і хекаючи, не йшла, а, власне, бігла просто назустріч їй уздовж вузенької зацементованої стрічки поколупаного, у глибоких вибоїнах перону (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 56); Альоша реготався, соваючи йому ковбасу. Султан, оскаливши рота, хекав, знеможений цим випробуванням його собачого терпіння (Іван Микитенко, II, 1957, 255).
2. Видавати звук «хе». — Х-хе!.. — хекнув Чіпка, не то усміхаючись, не то дивуючись. — Чого ти хекаєш? (Панас Мирний, II, 1954, 152).