ХІТЬ, хоті і діал. хіті, жін., розм.
1. перев. до чого або з
інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось,
домогтися чогось. На другий день добув [Чіпка] десь
ціпа й молотив у клуні.. Де та сила і хіть узялися!
(Панас Мирний, I, 1949, 323); Щоб була ти щасливою в світі, —
То не мав би я іншої хіті, Най там серце кого не коха
(Павло Грабовський, I, 1959, 264);
// у знач. присудк. сл. Є
бажання, хочеться. Хто хоче, грає або співає, кому хіть —
бряжчить на арфі (Марко Вовчок, I, 1955, 374);
// Потреба
в чому-небудь. Зістався смуток, той смуток, що гризе
душу, проганяє сон вночі, одбиває хіть їсти й пити
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 68); Звірі полювали один на одного,
дрібнота рятувалася від хижаків, хижаки докладали
всіх зусиль, щоб перехопити, щоб упіймати й
задовольнити свою хіть до їжі (Олесь Донченко, II, 1956, 43).
♦ Бере (брала, взяла, прийшла, прийде) хіть —
хочеться, хотілося, захочеться, захотілося. — Куди їм
виселятись? пощо? — питали вони себе, і їх брала
хіть в живі очі розсміятися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 294);
— Ти шиєш, та й мене взяла хіть до роботи, —
обізвалась Марта Кирилівна (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 62); От,
може, вам колись, — часами се буває, — Розглянути
старі шпаргали прийде хіть (Леся Українка, I, 1951, 112);
З (із) [великою, милою і т. ін.] хіттю — з приємністю,
радістю; охоче. — У кого се ти хліба позичила? — У
Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав?
— О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав,
із милою хіттю (Марко Вовчок, I, 1955, 147); З великою
хіттю пристану до перекладання книжок для дітей
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 121).
2. Нахил, потяг, пристрасть до якоїсь
діяльності чи якихось занять. Лісник знайомий єсть у мене.
Він До щеплювання має хіть велику (Максим Рильський, III,
1961, 204); Семенко усю свою хіть, що мав до
господарства, з хати на клуб переніс (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959,
134); — Не знаєш, що твій батько — мій батько?
Що він мені прищепив хіть до механізації? Я Омеляну
Овсійовичу завдячуватиму до могили (Віталій Логвиненко, Давні рани,
1961, 144);
// до кого. Любовний потяг, пристрасть.
— Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне
і Амата, І ти в йому находиш смак. До кого хіть ти
більшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? (Іван Котляревський, I,
1952, 178).