ХЛІБ-СІЛЬ, хліба-солі, чол. і жін., розм.
1. Харчі,
їжа. — Я, бувши б тобою, сидів би лучче дома та їв
би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість
по далеких дорогах та сваритись із міщанами (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 74); Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив'ялено-солону.. І гайда в путь,
бо літо в переджнивку На плесо вод веде погожі дні
(Андрій Малишко, Серце.., 1959, 75); * У порівняннях. В труді, в степу
на кукурудзі Потрібен вірш, немов хліб-сіль, Щоб він
аж гнувся у напрузі, Немов рясний зелений хміль (Андрій Малишко,
Листи.., 1961, 17).
♦ Водити хліб-сіль див. водити; Ділити (розділити)
хліб-сіль: а) їсти, харчуватися разом з ким-небудь.
По від'їзді Тасі Раїса умовилася столуватись у старої
матушки. Щодня утрьох вони ділили хліб-сіль (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 323); б) пригощатися разом з ким-небудь.
— Не привів мене бог — воля його свята! — заміж
дочки віддати і з вами, приятелями, хліба-солі розділити
й повеселитись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 93); в) жити
спільними інтересами й турботами. А то — як-таки: одного
села люди, однаково жили, вкупі хліб-сіль ділили, вкупі
робили!.. а тепер одні — вільні, другі — невільні!
(Панас Мирний, I, 1949, 190); Павло Тимофійович! Знову
прийшлося зустрітися нам, ділити хліб-сіль пополам
(Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 245); Їсти хліб-сіль у кого — їсти,
пригощатися в кого-небудь. — Ось цей... (Чіпка ткнув
пальцем у той бік, куди поїхав становий...) у мене
хліб-сіль їв, а за панів руку тягне... (Панас Мирний, I, 1949, 378);
Подякувати за хліб-сіль — те саме, що Подякувати за
хліб і сіль (див. хліб). Гості встали з-за стола й довгим
рядком простяглися до кімнати, де лежала Онися, щоб
подякувати за хліб-сіль (Нечуй-Левицький, III, 1956, 109);
Надвечір приїхала нова мамка. Оксані звеліли збиратись
у дорогу. Міцно поцілувала вона свого годованця Миколу,
з усіма попрощалася, подякувала за хліб-сіль та й стала
складати своє добро (Любов Яновська, I, 1959, 46); —
Попрощався зі своїми господарями, подякував за хліб-сіль і
пішов (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 190); Просимо
хліба-солі одвідати — уживається як традиційне запрошення
до столу. — Просимо, добрі люди, хліба-солі
одвідати, — запрохував Загнибіда. — Спасибі вам, що не
цураєтесь, не забуваєте (Панас Мирний, III, 1954, 85);
Хліб-сіль! — уживається для привітання тих, що сидять за
їдою, і побажання їм приємного апетиту. — Хліб-сіль!
— мовив [старшина], глянувши, що снідають.
— Просимо, — озвалась крізь сльози Іваниха (Леся Українка,
III, 1952, 553); — Хліб-сіль чесній кумпанії! —
Милості просимо, Кузьмо Павловичу! (Юрій Яновський, I, 1954,
180); Хліб-сіль забувати (забути) — виявляти
невдячність; Хліб-сіль забувається — хтось виявляє
невдячність. — Стара, бач, хліб-сіль забувається. — Хіба я
у вас дурно той хліб їла? (Панас Мирний, III, 1954, 28);
Цуратися (поцуратися) хліба-солі — не виявляти
уваги до хазяїв, відмовлятися від частування. — Коли
зайшли, то й спасибі, що не цураєтесь моєї хліба-солі
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 351); [Марина:] Може,
підгодувалися б у нас, дідусю? [Кобзар:] Хліба-солі ніколи
не цурався (Марко Кропивницький, V, 1959, 481); — Не поцурайтесь
хліба-солі, Борщу скоштуйте [скуштуйте], галушок
(Іван Котляревський, I, 1952, 205).
2. Паляниця хліба й сіль, які за старовинним
українським звичаєм підносять на знак великої поваги до
того, кого зустрічають, під час урочистих церемоній.
Не слухає Ївга дочки, присилувала. Повінчали, одбули
весілля, випроводили молодих до господи. Стріла
Наталю стара хлібом-сіллю (Марко Вовчок, I, 1955, 98); — Ой, а
що в нашому селі робилося!.. Люди бігли назустріч
воїнам-визволителям з хлібом-сіллю (Євген Кравченко, Сердечна
розмова, 1957, 170); Минула зима, а весілля ще не
справляли, хоч Сорохан сватів прийняв хлібом-сіллю і ми з
Марією були вже заручені (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 20).
♦ Перестрівати (перестріти) [з] хлібом-сіллю —
виходити назустріч з хлібом і сіллю, щоб привітати
кого-небудь; Підносити (піднести) хліб-сіль — за
старовинним українським звичаєм вручати паляницю хліба й
сіль при зустрічі на знак великої пошани та в
урочистих випадках. Привітавши гостей і піднісши їм
хліб-сіль, Панас Максимович запросив їх одразу снідати
(Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 23).