ХЛОП'Я́ЦТВО, а, сер.
1. Поведінка, характерна для легковажних, несерйозних та пустотливих хлопців. Хіба тільки пустощами, легковажним своїм хлоп'яцтвом пояснить він і свій сьогоднішній вчинок? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 243); Перехід від безвідповідального хлоп'яцтва до самостійності був для Бочарова такий раптовий, що він ні замислитись, ні довідатись, що таке життя, так і не встиг (Леонід Первомайський, Опов.., 1970, 15); — Махнути в Ліндесхольм? Це було хлоп'яцтвом, зухвалістю (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 97).
2. рідко. Збірн. до хлопець 1. І чоловіки, і жіноцтво, і хлоп'яцтво, та й дітвора туди ж; хто жне, хто перевесла крутить, хто зв'язує, а хто носить снопи (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 147).