ХЛОПЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хлопець 1.
Старигани були дуже старі, з їхньої хлопчачої точки зору,
й майже древні. Одначе з ними приємно дружити
(Юрій Яновський, II, 1954, 126); Васько вилазить на піч, кладе
голову на руки і віддається своїм хлопчачим мріям (Микола Зарудний,
На білому світі, 1967, 96);
// Пов'язаний з періодом
дитинства та юнацтва. — Ти січової тетері не куштував, а я
на ній з хлопчачих літ виріс (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир,
1965, 229);
// Признач. для хлопця. Хлопчаче ім'я;
// Власт. хлопцеві, хлопцям; як у хлопця. Іде [Яресько]
серйозний, нема вже колишньої хлопчачої
безтурботності на виду (Олесь Гончар, II, 1959, 128); — Ви не
уявляєте навіть, до чого може призвести фантазування і
хлопчача запальність (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 105).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 85.