Словник української мови

ХЛОПЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хлопець 1. Старигани були дуже старі, з їхньої хлопчачої точки зору, й майже древні. Одначе з ними приємно дружити (Юрій Яновський, II, 1954, 126); Васько вилазить на піч, кладе голову на руки і віддається своїм хлопчачим мріям (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 96);
//  Пов'язаний з періодом дитинства та юнацтва. — Ти січової тетері не куштував, а я на ній з хлопчачих літ виріс (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 229);
//  Признач. для хлопця. Хлопчаче ім'я;
//  Власт. хлопцеві, хлопцям; як у хлопця. Іде [Яресько] серйозний, нема вже колишньої хлопчачої безтурботності на виду (Олесь Гончар, II, 1959, 128); — Ви не уявляєте навіть, до чого може призвести фантазування і хлопчача запальність (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 105).