Словник української мови

ХЛО́СТА, и, жін., розм. Биття різками. — Довго-таки пролежав [Мазепа] після тернової та шипшинної хлости, довгенько-таки... (Данило Мордовець, I, 1958, 130); Згадати [Івану Петровичу] було що: тілесні кари.. — вистоювання голими колінами на гречці, щотижневе підрахування гріхів і потім «хлоста» відповідно до заслуг (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 140).
♦ Дати (всипати, завдати) хлости (хлосту) — відшмагати, побитії кого-небудь. Його піймали хлопи панські із ляшків і завдали доброї хлости (Данило Мордовець, I, 1958, 140); [Петро:] Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай боже! (Микола Костомаров, I, 1967, 184).