ХЛИПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Посилено, судорожно
вдихати, втягувати повітря, перев. від плачу або від
сміху. Плакала [Гаїнка] довго, тоді помалу-малу
почала затихати, вже тільки хлипала, тільки здригалося
їй усе тіло (Борис Грінченко, II, 1963, 460); Вона не могла здержати
сміху.. — Ха-ха-ха! всіх... викоренити... ха-ха-ха!..
щоб і на насіння... всіх!.. а-ха-ха!.. — вона аж хлипала
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 172); Гірка образа ятрила її..
Ткнувшись головою в коліна, вона тут уже наплакалася вволю,
хлипаючи, як маленька (Олесь Гончар, III, 1959, 195);
//
Плачучи або зітхаючи, поривчасто втягуючи повітря,
говорити що-небудь. — Не плач, дурна! Візьми себе в
руки. І його [Павла] держи, не випускай, — владно кидала
Уляна. — Чим його держати? — хлипала Катря
(Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 417); * Образно. Пливе у сірі
безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32);
// розм. Плакати, голосно
вдихаючи, втягуючи повітря. Та треба.. з відьмою не
торговаться [торгуватися], Щоб хлипати не довелось
(Іван Котляревський, I, 1952, 158); [Степан:] Отакої! Чого ти,
стара, хлипаєш? ..Діждалися доччиного весілля, проси
бога, щоб допоміг діждати й онуків!.. (Марко Кропивницький, II, 1958,
66); [Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику,
хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а
теперечки й слиниш (Олекса Стороженко, I, 1957, 296); Стаха хлипала не
дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці, якими
затуляла лице, хитро блимало синє, як намистинка,
око (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 498); * Образно. У великому
залі ресторану завивали і хлипали скрипки, бряжчали
тарілки, ухкав величезний барабан (Юрій Збанацький, Переджнив'я,
1955, 217).
♦ Хлипати в кулак див. кулак.
2. Важко, голосно вдихати повітря чи дихати. Подибав [Вовк] у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (Іван Франко, IV, 1950, 93).
3. розм. Рухаючись, видавати плескіт (про рідину
або що-небудь у рідині, з рідиною); хлюпати. На річку
йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи
хлипали (Нечуй-Левицький, II, 1956, 428); Над човном пролітають
вечірні птиці, недалеко важко скинувся сом, а вода
тихенько співає і хлипає за веслом (Михайло Стельмах, I, 1962,
434); Хлипав попереду бовт, хлюпала на трав'яних
перекатах вода (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 74);
// безос. За
якийсь час дощ притих, однак у лісі ще хлипало від
нього (Ольга Кобилянська, III, 1956, 252); Все тіло його боліло, в
правому усі щось хлипало, з розбитих зубів текла кров
(Іван Микитенко, II, 1957, 346).