ХМА́РА, и, жін.
1. Скупчення краплин води,
кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді
суцільної маси світлого або темного кольору, що несе
дощ, град, сніг. І блідий місяць на ту пору Із хмари
де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); Явдосі здалося, що
от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий
град (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54); Сумно по гаю осиковім тіні
блукають похилії, тіні від хмар дощових (Леся Українка,
I, 1951, 281); Все небо було в великих темних клубах
хмар (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 157); * У порівняннях. Як та
хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Тарас Шевченко, I,
1963, 132); Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара,
а зверху поплутався по гіллі виноград (Нечуй-Левицький, III,
1956, 266); Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над
головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш
коло себе тихе ридання, немов над вмерлим... (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 32).
▲ Перисті (пірчасті, пір'їсті, пір'ясті) хмари див.
перистий, пірчастий, пір'їстий, пір'ястий;
Перламутрові хмари див. перламутровий; Сріблясті хмари див.
сріблястий; Суха хмара див. сухий.
♦ [Аж] до [самих] хмар; [Аж] до [самої] хмари; [Аж]
під [самі, самісінькі] хмари — дуже високо. А пожар
удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Тарас Шевченко,
I, 1963, 118); На крайній найвищій горі, неначе на
п'єдесталі, стирчить ще одна тераса, немов величезний
престол піднімається під самісінькі хмари (Нечуй-Левицький, II,
1956, 398); [Поет:] Бачили ви, як велике багаття Кида
вогонь аж до хмар? (Леся Українка, I, 1951, 105); Прощайте ж,
соснові ліси, Рости вам під хмари (Петро Дорошко, Серед степу..,
1952, 101); Аеростатів загороди готові знятися до хмар
(Володимир Сосюра, II, 1958, 442); Витати у хмарах див. витати; До
хмар пнутися; У хмару заходити — чванитися,
хизуватися, виявляти погорду перед ким-небудь. [Сторчак:]
До хмар Горновий і Яшка пнуться (Микола Зарудний, Антеї,
1961, 34); Жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами);
Заноситись за хмари — те саме, що Витати у хмарах
(див. витати). — Цей [Огнєв] любить у хмарах жити,
а ми на землі (Олександр Корнійчук, II, 1955, 11); [Ватутін:] А
може, й ми з тобою заносимось за хмари? Га? Брати
Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не
чекають німці. Що, не вийде? (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958,
83); — Хороша він, чесна людина, але жив наче за
хмарами (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 45).
2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летючих частинок чого-небудь (диму, пари, пилу, снігу тощо). Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Тарас Шевченко, II, 1963, 86); Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 124); Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (Микола Зарудний, Світло, 1961, 58); Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (Олександр Довженко, I, 1958, 36).
3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч,
маса кого-, чого-небудь. З гори аж до греблі суне поволі
хмара народу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Цілі хмари мавп
повисли на гіллі (Юрій Яновський, II, 1958, 85); Над широкими
дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Михайло Чабанівський,
Балканська весна, 1960, 185); Ціла хмара довгих стрічок
посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 67); — У цьому бою я зробив дуже цікаві
спостереження.. — У тебе після кожного бою ціла хмара
ідей, — зауважив Сагайда (Олесь Гончар, III, 1959, 62);
// у
знач. присл. хмарою. У великій кількості. Нахватав
[писар] понятих.., сторожів! Набігли хмарою до
Макухи... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 301).
♦ Хмара хмарою: а) дуже багато; безліч. Коли
сказать, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то
богу моєму! більш: хмара хмарою (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
9); б) (хто) дуже сумний, похмурий хтось. Гляну на
Чайчиху — хмара хмарою! (Марко Вовчок, I, 1955, 265);
Хмарою сунути див. сунути.
4. тільки одн., перен. Уживається для вираження
якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму,
задуми і т. ін.). — Ха, ха, ха! — засміявся і собі
молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола
старшого брата (Іван Франко, III, 1950, 10); [Роман:]
Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її!
Ти мене переродила!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 54); Темна хмара
набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк,
потупивши очі (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 382); — Ось
як, — сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна
хмара (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 428).
♦ Мов [темною] хмарою оповитий — дуже
сумний, похмурий хтось; Наганяти (нагонити, нагнати)
чорну хмару див. наганяти; Хмара повила див. повивати;
Як (мов, наче) [чорна, грозова] хмара — дуже сумний,
похмурий хто-небудь. А Чайчиха, щодалі, усе вона
хмурніша — от мов хмара чорна (Марко Вовчок, I, 1955,
261); Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара. Він і
так був чорний уже кольором своєї раси, а тут іще
потемнів (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157); [Ганна:] На
Семенівку вдарив [довгоносик]. [Марина:] Еге, я як
почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара,
ледве поздоровкався зі мною (Олександр Корнійчук, II, 1955, 77);
Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
7).
5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються,
загрожують кому-небудь. А якщо, не дай боже, темні
хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять
Вам битий шлях до нас, — то хай грім святий і огненна
блискавиця розіб'ють їх і розіллють теплим дощем,
щоб Вам легка доріженька не курилася! (Панас Мирний, V,
1955, 415); Він знав, що страшна хмара наступає доконешне
[доконечно] на його голову (Нечуй-Левицький, VII, 1966,
164); Давно війни минула хмара (Андрій Малишко, Серце.., 1959,
220); Залишився я живий і пішов знову до свого загону, бо
обрії раптом потемніли і чорні хмари насунулись на наш
радянський берег, а простіше кажучи — почався наступ
денікінських армій на Москву (Юрій Яновський, II, 1958,
252).
♦ Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари
див. збиратися; Нависають (нависли, скупчуються,
скупчилися і т. ін.) хмари над ким — чим — те саме,
що Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари
(див. збиратися). — Скажи, хай приїжджає сьогодні на
збори, бо наді мною нависли хмари (Микола Зарудний, Антеї, 1962,
124); Чорні хмари другої світової війни скупчувалися
над земною кулею (Наука і життя, 4, 1970, 39).