в означеннях
Тлумачення, значення слова «хмара»:

ХМА́РА, и, жін.

1. Скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54); Сумно по гаю осиковім тіні блукають похилії, тіні від хмар дощових (Леся Українка, I, 1951, 281); Все небо було в великих темних клубах хмар (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 157);  * У порівняннях. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Тарас Шевченко, I, 1963, 132); Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (Нечуй-Левицький, III, 1956, 266); Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32).
Перисті (пірчасті, пір'їсті, пір'ясті) хмари див. перистий, пірчастий, пір'їстий, пір'ястий; Перламутрові хмари див. перламутровий; Сріблясті хмари див. сріблястий; Суха хмара див. сухий.
[Аж] до [самих] хмар; [Аж] до [самої] хмари; [Аж] під [самі, самісінькі] хмари — дуже високо. А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Тарас Шевченко, I, 1963, 118); На крайній найвищій горі, неначе на п'єдесталі, стирчить ще одна тераса, немов величезний престол піднімається під самісінькі хмари (Нечуй-Левицький, II, 1956, 398); [Поет:] Бачили ви, як велике багаття Кида вогонь аж до хмар? (Леся Українка, I, 1951, 105); Прощайте ж, соснові ліси, Рости вам під хмари (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 101); Аеростатів загороди готові знятися до хмар (Володимир Сосюра, II, 1958, 442); Витати у хмарах див. витати; До хмар пнутися; У хмару заходити — чванитися, хизуватися, виявляти погорду перед ким-небудь. [Сторчак:] До хмар Горновий і Яшка пнуться (Микола Зарудний, Антеї, 1961, 34); Жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами); Заноситись за хмари — те саме, що Витати у хмарах (див. витати). — Цей [Огнєв] любить у хмарах жити, а ми на землі (Олександр Корнійчук, II, 1955, 11); [Ватутін:] А може, й ми з тобою заносимось за хмари? Га? Брати Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не чекають німці. Що, не вийде? (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 83); — Хороша він, чесна людина, але жив наче за хмарами (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 45).

2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летючих частинок чого-небудь (диму, пари, пилу, снігу тощо). Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Тарас Шевченко, II, 1963, 86); Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 124); Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (Микола Зарудний, Світло, 1961, 58); Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (Олександр Довженко, I, 1958, 36).

3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь. З гори аж до греблі суне поволі хмара народу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Юрій Яновський, II, 1958, 85); Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 185); Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 67); — У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження.. — У тебе після кожного бою ціла хмара ідей, — зауважив Сагайда (Олесь Гончар, III, 1959, 62);
//  у знач. присл. хмарою. У великій кількості. Нахватав [писар] понятих.., сторожів! Набігли хмарою до Макухи... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 301).
Хмара хмарою: а) дуже багато; безліч. Коли сказать, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то богу моєму! більш: хмара хмарою (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 9); б) (хто) дуже сумний, похмурий хтось. Гляну на Чайчиху — хмара хмарою! (Марко Вовчок, I, 1955, 265); Хмарою сунути див. сунути.

4. тільки одн., перен. Уживається для вираження якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму, задуми і т. ін.). — Ха, ха, ха! — засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (Іван Франко, III, 1950, 10); [Роман:] Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 54); Темна хмара набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк, потупивши очі (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 382); — Ось як, — сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна хмара (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 428).
Мов [темною] хмарою оповитий — дуже сумний, похмурий хтось; Наганяти (нагонити, нагнати) чорну хмару див. наганяти; Хмара повила див. повивати; Як (мов, наче) [чорна, грозова] хмара — дуже сумний, похмурий хто-небудь. А Чайчиха, щодалі, усе вона хмурніша — от мов хмара чорна (Марко Вовчок, I, 1955, 261); Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара. Він і так був чорний уже кольором своєї раси, а тут іще потемнів (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157); [Ганна:] На Семенівку вдарив [довгоносик]. [Марина:] Еге, я як почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Олександр Корнійчук, II, 1955, 77); Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 7).

5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються, загрожують кому-небудь. А якщо, не дай боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам битий шлях до нас, — то хай грім святий і огненна блискавиця розіб'ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася! (Панас Мирний, V, 1955, 415); Він знав, що страшна хмара наступає доконешне [доконечно] на його голову (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 164); Давно війни минула хмара (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 220); Залишився я живий і пішов знову до свого загону, бо обрії раптом потемніли і чорні хмари насунулись на наш радянський берег, а простіше кажучи — почався наступ денікінських армій на Москву (Юрій Яновський, II, 1958, 252).
Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари див. збиратися; Нависають (нависли, скупчуються, скупчилися і т. ін.) хмари над ким — чим — те саме, що Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари (див. збиратися). — Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 124); Чорні хмари другої світової війни скупчувалися над земною кулею (Наука і життя, 4, 1970, 39).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 93.

Коментарі (0)