ХМИЗ, у, чол.
1. Невеликі тонкі гілки, відділені від
дерева. Поїдем до лісу, нарубаєм хмизу, Запалимо сосну
зверху донизу (Павло Чубинський, V, 1874, 324); Здалеки здавалось,
ніби то стояли рідкі тини з тоненького хмизу (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 221); [Одарка:] Що ж це дівка й досі не
несе хмизу? У печі зовсім погасло (Марко Кропивницький, I, 1958, 113);
Назустріч їхала валка саней із хмизом (Гнат Хоткевич, I, 1966,
121); * У порівняннях. Розмова загорілася, як сухий хмиз на
огні. Щира, гаряча, довга... (Степан Васильченко, Талант, 1955, 12).
♦ Докидати (докинути) хмизу в жар, рідко — те
саме, що Підливати (підлити) масла у вогонь (див.
підливати). І вона [Марія Африканівна], вислухавши
розповідь Лукії Овдіївни, теж докинула хмизу в жар (Юрій Збанацький,
Курилові о-ви, 1963, 244); Підкладати (підкласти)
хмизу див. підкладати.
2. рідко. Те саме, що хмизняк 1. Заросла дороженька [доріженька] хмизом (Словник Грінченка); Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 231).