в означеннях
Тлумачення, значення слова «хоч»:

ХОЧ 1, ХОЧА. спол.

1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 7); З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду се годі було примітити (Гнат Хоткевич, I, 1966, 39); Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 24);
//  Уживається з протиставними сполучниками а, але, та, проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 238); Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Панас Мирний, I, 1949, 349); Під сіточкою опинився [голубок].. Чи сіточка гнила, Чи так воно вже склалось — Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом'ялось, Одначе вирвався і полетів (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 76); Нога все-таки болить, хоч не дуже, а все ж болить (Леся Українка, V, 1956, 30); Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Гнат Хоткевич, I, 1966, 80); Хоча було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (Олесь Гончар, III, 1959, 222);
//  Уживається перед словом або зворотом з допустовим значенням у простому реченні. Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Марко Вовчок, I, 1955, 368); З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний, I, 1954, 165).

2. допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось. Їсти — хоч свої пальці гризти (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 57); Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! Та знемігся неборака — Хоч продавай хату Та йди в найми (Тарас Шевченко, II, 1963, 127); — А на голові неначе куделя, хоч бери веретено та й пряди княгиню на починки, — жартував далі Кривоніс (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 131); — Біда з ними. Читають, читають, а тоді як зведуться, так хоч водою розливай (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 511); — Ніякий мур ще нікого не втримав, — озвалася нарешті Марися Павлівна. — Хоч і до неба вимуруйте його! (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 77);
//  У поєднанні з часткою би, б пов'язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися. В той час Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Тарас Шевченко, II, 1963, 33); Катря прощалася так само, як віталась... Хоч би вона лице запечалила! Хоч би озирнулася разочок! (Марко Вовчок, I, 1955, 257); Йому ввижається Галя. Така ж весела, хороша, хоч би на крихту змінилася (Панас Мирний, I, 1949, 332); [Матрона (соромливо закриваючись):] Матрона варвара цілує! Ганьба! .. [Патрицій:] А чоловік стоїть і — хоч би слово! (Леся Українка, II, 1951, 539); — Потім, як говорив він з-за стола, очей вже не зводила з нього, а він хоч би раз глянув (Андрій Головко, II, 1957, 148); — І всю зиму надворі босоніж перебігали [діти], а хоча б яке бухикнуло раз (Михайло Стельмах, I, 1962, 222).
 [А, та] хоч би й (хоча б і)... — поєднуючись з дієсловами мин. ч., виражає припущення. — Ні, паночку, — Ягня йому мовляє, — Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив: А хоч би й пив, то шкоди в тім немає (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 39); — Цього не скажу, бо нічогісінько не знаю. Та хоч. би я й знала, то про це тобі не сказала б (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 154).
♦ Видно, хоч голки збирай див. видно; [Темно,] хоч око виколи див. виколювати; Хоч відбавляй див. відбавляти; Хоч віником мети див. віник; Хоч вішайся див. вішатися; Хоч вовків гони (ганяй) див. вовк; Хоч вовком вий — уживається для вираження відчаю, розпуки. — Ти бачив, Васю, як танцюють чоловіки, коли вони самі? ..Який страшний, самітницький, хоч вовком вий, сум лежить на дні їхніх очей (Павло Загребельний, Спека, 1961, 26); Хоч водою розливай див. вода; Хоч в око (в очі, у вічі) стрель (стрельни, дай); Хоч око (очі) вийми (вибий, виколи); Хоч оком світи див. око 1; Хоч вуха затикай див. вухо; Хоч гать гати див. гатити; Хоч головою товчи об стіну див. товкти; Хоч греблю гати (нагати) див. гребля; Хоч до рани клади див. рана; Хоч до рани прикладай (приклади) див. прикладати; Хоч живцем лізь (лягай) у землю (у домовину); Хоч живцем помирати (гинути) див. живцем; Хоч забий див. забивати; Хоч забийся див. забиватися; Хоч залийся див. заливатися; Хоч запали див. запалювати; Хоч заріж (заріжте) див. зарізати; Хоч з гармати стріляй див. гармата; Хоч здохни див. здихати 1; Хоч з коліна вилупи див. вилуплювати; Хоч з лиця воду пити (пий) див. вода; Хоч з мосту [та] у воду див. вода; Хоч з (із) хати тікай див. тікати; Хоч картину малюй — дуже гарний на вроду. Йому подобається і їхня [близнят] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну одежу. «Одягни їх по-людськи — і хоч картину малюй» (Михайло Стельмах, I, 1962, 80); Хоч кіл (кілок) на голові теши див. голова; Хоч конем грай див. грати 2; Хоч коти гармати див. котити; Хоч котися див. котитися 1; Хоч кошенят бий див. кошеня; Хоч кричи ґвалт — те саме, що Хоч кричи пробі (див. пробі); Хоч кричи пробі див. пробі; Хоч крізь землю провалюйся; Хоч крізь землю провалитися див. провалюватися; Хоч круть-верть, хоч верть-круть див. круть-верть; Хоч круть, хоч верть див. круть; Хоч лопатою горни (греби, загрібай і т. ін.) див. лопата; Хоч лопни див. лопати 1; Хоч лягай та вмирай (помирай); Хоч у яму (домовину, могилу і т. ін.) лягай див. лягати; Хоч малюй, хоч цілуй див. малювати; Хоч мене (його) ріж (ріжте і т. ін.) див. різати; Хоч мотузки крути див. крутити; Хоч ножем ріж див. різати; Хоч обіддя гни див. обіддя; Хоч одним оком глянути (подивитися і т. ін.) — тільки поглянути, подивитись. — Раз уже опинилась в селі, чому б і не зайти. Хіба ж не цікаво хоч одним оком глянути, в яку халепу мало не вскочила була! (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 265); Хоч пан, хоч пропав див. пан; Хоч провалися див. провалюватися; Хоч провалися в безодню див. провалюватися; Хоч розірвися; Хоч надвоє розірвися див. розриватися 1; Хоч святих винось [із хати] див. святий; Хоч [сядь та й] плач; Хоч [ти] плач див. плакати; Хоч [ти] лусни див. луснути; Хоч тікай на край світа див. тікати; Хоч трісни див. тріскати; Хоч убий (убийте) див. убивати 1; Хоч у воду скачи (стрибай і т. ін.) див. вода; Хоч у вухо вбгай (бгай) див. вухо; Хоч умри див. умирати; Хоч у пекло — про безвихідне становище, про стан відчаю; Хоч у рамці (рямця і т. ін.) вправ див. вправляти 1; Хоч утікай з хати див. утікати.

3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне. Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 87); — Може, в тебе, Тихоне, немає дома хліба печеного? То дамо. А на завтра — хоч сходю [сходжу], а хоч пошлю Христю та й учинимо (Андрій Головко, II, 1957, 137).

4. протиставний. Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за значенням словам однак, проте, але і т. ін. Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377); Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб «не заносилась» дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Леся Українка, III, 1952, 647); Він не сказав їй ні слова осуду, хоча краще б сказав, аніж ховати його під маскою своєї директорської витримки (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 75); Витираючи сльози, нахилилася [мати] до своєї дитини: — Іди, сину, щасливим, хоча де те щастя, коли вже війна (Михайло Стельмах, I, 1962, 472).

5. тільки хоч. Відповідає за значенням єднальному сполучнику «і» при переліку. І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 22); Нічого нового він [лікар] мені не сказав: ванни ті ж самі, температури тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно (Леся Українка, V, 1956, 13).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 134.

Коментарі (0)

ХОЧ 2, ХОЧА, част.

1. видільна. Виділяє один із членів речення за ознакою допустовості; близька за значенням до слів: принаймні, в усякому разі. Де кінь покачається, там хоч шерсть та останеться (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 263); У Почаєві святому Ридала-молилась [Ярина], Щоб Степан той, доля тая, їй хоча приснилась (Тарас Шевченко, II, 1963, 337); «Піду я хоч одвідаю свою матусю», — думає [Наталя] (Марко Вовчок, I, 1955, 100); — Дивись, кажу, батько від дому одбився, щоб хоч не бачити, який у нас непорядок (Панас Мирний, I, 1954, 167); Роман пішов навздогінці за нею, щоб надивитись на неї хоч здалеки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 310); — Це просто моє щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (Олександр Довженко, I, 1958, 488); — З тобою можна хоч коли-небудь до ладу поговорити? (Михайло Стельмах, II, 1962, 311).

2. тільки хоч, обмежувально-видільна. Близька за значенням до слів: тільки, лише. [Орест:] Часом я цілий день стараюсь почути від вас хоч одно ласкаве слово (Леся Українка, II, 1951, 43); — Сьогодні вранці в село приїхали стражники. Вони підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить (Михайло Стельмах, I, 1962, 572).

3. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: навіть, хай навіть. Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую (Марко Вовчок, I, 1955, 18); Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна, На комірі мережечка така, що на, — Хоч голові носити! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 31); — Ти оце наважилась од мене втекти і ладна вийти заміж хоч і за сажотруса, — сказала мати (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 57);
//  У сполученні з часткою би, б: а) уживається з тим самим значенням. Тиховичеві осміхнулась перспектива живої діяльності хоч би у чужому краї, на користь чужому людові (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 223); [Патрицій:] Ти думаєш, вони надовго скинуть [ярмо]? [Неофіт-раб:] Хоч би на мить, і то вже варто праці! (Леся Українка, II, 1951, 238); б) виражає настійливе побажання, сподівання; у значенні добре було б. Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би [пан], що за ділом яка стороння (Панас Мирний, I, 1954, 158); — Та хоча б вижив... Славний він хлопець (Олесь Гончар, III, 1959, 165); — Як же там Горпина Трифонівна поживають? Хоча б коли до нас у гості прийшли, онуків відвідали... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 76).
♦ Хоч би бровою моргнув див. брова; Хоч би господь послав див. господь; [А, та] хоч би й так — уживається як відповідь, що виражає припустимість чого-небудь; немає нічого особливого, незвичайного. — Чого це ти така спішна? Чи не думаєш ти часом іти заміж? — сказала мати. — А хоч би й так! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 60); [Прісцілла:] Так то ж не марево, то справжнє місто. [Руфін:] Та хоч би й так. Воно мені чуже (Леся Українка, II, 1951, 507); У неї ревниво блиснули очі: — До своєї селючки рвешся? — А хоч би й так… (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 186); Хоч [би] півслова (півсловечка) див. півслова, півсловечка; Хоч би [тобі] вусом моргнув див. вуса; Хоч би [тобі, собі, вам] вусом (усом, вухом, бровою) повів (повели) див. поводити 1; Хоч і... — уживається при відокремлених словах у значенні хай навіть, нехай. І ще зранку.. понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 19); [Милевський:] Шлюб — се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів (Леся Українка, II, 1951, 23).

4. видільна, перев. у поєднанні з часткою би, б. Уживається перед тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: наприклад, приміром. — От хоч би й я... якби люди по правді жили, чи терпіла б я.. те горе та нужду, що прийшлось витерпіти (Панас Мирний, I, 1949, 277); Ви нічого, на жаль, не пишете ані про себе й свої роботи, ані про одеські новинки, хоч би літературні (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 209); — Міномет має велике майбутнє. Візьми хоча б «катюші» — найкращі сучасні міномети... (Олесь Гончар, III, 1959, 84); — Таке нещастя може з кожним прилучитися. От хоча й зі мною раз було... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 16).

5. підсил. Входить до складу словосполучень із займенниками (хто, що, який, який-небудь і т. ін.) або прислівниками (де, коли, куди, як, як-небудь і т. ін.) і надає вислову означального значення: будь-який, всякий.
 Хоч де — у всякому місці, байдуже де; будь-де. Біда біду хоч де, то знайде (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 39); Хоч коли — у всякий час, байдуже коли; будь-коли; Хоч куди: а) у всяке місце, байдуже куди; будь-куди. У кінці язика можна допитатися хоч куди (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 288); [Аквіла:] Хоч куди подайся — вмерти треба, як не тепер, то згодом (Леся Українка, II, 1951, 486); б) див. куди; Хоч хто — все одно, байдуже хто; всякий, будь-хто. — Почув би ти, що Шпак розумний каже, — Завидно стане хоч кому (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 75); Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе, й боявся... боявся за Христю!.. (Панас Мирний, I, 1949, 297); Хоч [би] що — все одно, байдуже що, що завгодно; будь-що. Та хоч що там хай кажуть, а вона знає одне: з любові народився [Порфир] (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 84); Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 277); Хоч як — як завгодно; як-небудь, абияк. Орлик аж на шляху дожене [дідуся] і, хоч як його відганяй, таки сяде дідусеві на плече (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 106); Хоч який — все одно який, байдуже який; будь-який. [Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Леся Українка, II, 1951, 361).

6. модальна. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін. — То я, мабуть, стану тепер за хліб. А там, як зароблю, тоді й за гроші... — Добре... Хоч і так зроби, сину (Панас Мирний, I, 1949, 323); — Ну, а тепер хоч і прощавайте! — підійшов [Артем] до Остапа, що крайній од порога сидів на призьбі, простяг руку (Андрій Головко, II, 1957, 425).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 135.

Коментарі (0)