Словник української мови

ХОКЕ́Й, ю, чол. Спортивна командна гра з шайбою або м'ячем на льодовому майданчику або трав'яному полі. Починаючи з 1937 року, в СРСР регулярно проводяться змагання на кубок з хокею з м'ячем, а згодом і на першість країни (Спорт на Україні, 1958, 145); Найбільше роботи Вікторові! Він уже купив лижі, і ковзани, і ключки для хокею, троє санок (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 208).
▲ Трав'яний хокей див. трав'яний; Хокей з шайбою див. шайба.