ХОЛОНУТИ, ну, неш; мин. ч. холонув, нула, ло і холов, лола, ло; недок.
1. Втрачаючи тепло, поступово
ставати холодним або холоднішим. Склянка чаю
холола перед ним, а він нетерпляче закусував свою біляву
ріденьку борідку та дививсь кудись поверх окулярів
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 165); На кучерявих споришах
холонула вечірня роса (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 28);
// розм.
Зазнавати охолодження, замерзати. Починають
мерзнути ноги, холод дошкуляє під жакетом, холоне спина
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 131); Дід-лірник край шляху
на вітрі холоне (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 104); А там,
в пітьмі десь, на дорозі, Жінки голосять в сорочках,
Холонуть діти на морозі І немовлята на руках (Олександр Олесь,
Вибр., 1958, 159);
// Втрачаючи тепло, загусати,
застигати. На ливарному дворі холов чавун попереднього
топлення (Юрій Яновський, II, 1954, 111); * Образно. На заході
над лісами холоне і важчає мідь хмарин (Михайло Стельмах, I,
1962, 306);
// Здаватися холодним (через утрату тепла,
зменшення випромінювання і т. ін.). Скриплять вози
по затишку долин, Холоне сонце на вечірнім прузі
(Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 35); Холоне синь. Зоря над
гаєм, не одцвіте вона ніяк (Володимир Сосюра, I, 1957, 151);
//
Ставати холодним від припинення кровообігу (при смерті,
непритомності і т. ін.). [Борис:] Що це з нею? Оксано,
Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі,
холонуть руки, серце не б'ється!.. Оксано!.. Вона мертва!..
(Марко Кропивницький, I, 1958, 438); Зібралися вони біля неї, слухали
серце, чи не б'ється. Ні, не б'ється. Олечка почала
холонути (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 191).
♦ Кров холоне у (в) жилах див. жила 1.
2. перен. Відчувати холод від страху, хвилювання,
тривоги і т. ін. Хлопець не може опертися бажанню
глянути у вікно, зводить очі... і весь холоне... Там, на
чорному тлі шибок, щось біліє... то Хо... Божевільний жах
охоплює дитину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 153); Юрко холоне на
ліжку, вражений ніби громом (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 9);
Мар'ян, холонучи, збагнув, що Терентій не жартує,
що він, мов гробар, ладен поховати усі його
сподівання (Михайло Стельмах, I, 1962, 179).
♦ Холоне душа (в душі, на душі); Холоне серце
(в серці, на серці) у кого — хтось відчуває переляк,
страх, сильне хвилювання. — А Клава он приїхала,
таке розказує, що душа холоне!.. — Вона стала
розповідати, як бомбили їх у дорозі, як горіли станції (Олесь Гончар,
Людина.., 1960, 59); Холоне серце, як згадаю, Що не
в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить
(Тарас Шевченко, I, 1951, 393); І от... знову увижається мені
страшна темнота.. Тихо... глухо... страшно, аж в
серці холоне (Панас Мирний, IV, 1955, 332).
3. перен. Ставати холодним до кого-, чого-небудь,
безпристрасним; заспокоюватися. Я раптом холону й
кажу до себе: — Нащо говориш неправду? Ти її зовсім
не любиш (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 260); — Та й любите якось
чудно, не по-козацькому! Любите, коли спахне в вас
ніби якесь полум'я в серці, а потім раптом холонете
й не дивитесь на мене (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 128);
//
тільки 3 ос. Слабнути, зникати (про почуття, переживання
і т. ін.). Ще вона невеличка; в дитячому серці швидко
холонуть палкі урази, швидко сохнуть гарячі сльози
(Панас Мирний, IV, 1955, 74); — Серце дрімає.., а завзяття
все згасає та якось ніби холоне (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 90).