ХО́ЛОП, а, чол.
1. У Давній Русі — підневільна особа,
близька за суспільним становищем до раба; пізніше —
двірський слуга, кріпак. За своїм складом челядь була
дуже різноманітна: до неї входили і холопи (раби),
і закабалені (за борги) смерди, і люди, які шукали
заступництва і служби у феодала (Історія СРСР, I, 1957,
42); За військом товпилися городяни, смерди, закупи,
ізгої, холопи. Всі сьогодні прийшли сюди (Антон Хижняк,
Д. Галицький, 1958, 25); У Києві на Подолі Братерськая
наша воля Без холопа і без пана Сама собі у жупані
Розвернулася весела (Тарас Шевченко, II, 1963, 53);
// Людина, яка
принижено покоряється цареві, панові; раб. Прикро
вразило мене оголошення хлопської «Бібліотеки». Доки
ми ще будемо інших, а то й самих себе, лаяти холопами?
(Леся Українка, V, 1956, 258).
Рукодайний холоп див. рукодайний.
2. перен. Той, хто схиляється, плазує перед ким-, чим-небудь. Лакеї грошового мішка, холопи експлуататорів, — пани буржуазні інтелігенти «лякали» соціалізмом народ, саме при капіталізмі засуджений на каторгу і казарму безмірної, нудної праці, напівголодного життя, тяжких злиднів (Ленін, 35, 1973, 190); Налитий помстою погляд Килигея з-під кущуватих брів спрямований у бік порту.. Не може він думати спокійно про тих, що зараз хазяйнують отам, в його рідному порту. Віслюки! Холопи, капіталу! (Олесь Гончар, II, 1959, 10).