Словник української мови

ХОЛОСТЯ́К, а, чол. Неодружений чоловік; парубок. [Убийбатько:] Ви холостяк? [Ярчук:] Поки що. [Убийбатько:] Ну, і я поки що (Іван Микитенко, I, 1957, 370); За Семена вона була спокійна. Більше того, він навіть трохи турбував її — чого доброго, на все життя холостяком залишиться (Вадим Собко, Біле полум'я, 1958, 80).
 Вічний холостяк — чоловік-одинак з утраченою схильністю до створення сім'ї. Вона дуже поважала цього високого, балакучого і трохи кумедного «вічного» холостяка, дядю Кирила (Кравч., Бувальщина, 1961, 111); У статистиці населення за вічних холостяків і дівчат беруть кількість їх у досить похилому віці (60—65 років), коли схильність людей до створення сім'ї.. загасає. (Михайло Птуха, Вибрані праці, 1971, 153); Старий холостяк — неодружений немолодий чоловік. Мій попутчик, старий холостяк-учитель, спинився коло верби, скинув з голови солом'яного бриля й став витирати хусткою піт на лисині (Степан Васильченко, I, 1959, 140); [Синявський:] Доброго ранку, Миколо Федоровичу. [Ватутін:] Здоров, старий холостяк. Давно не бачились (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 86).