в означеннях
Тлумачення, значення слова «хоронити»:

ХОРОНИ́ТИ, оню, ониш, недок., перех.

1. Закопувати в землю, ховати (померлого). Я вже бачу — як під кленом Хоронять воїни бійця. А клен шумить гіллям зеленим, Шумить, мов тужить без кінця (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 124); Хоронили Оксану, любиму сестру, на кургані високім над морем (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 171);
//  Здійснювати обряд при похованні померлого. Коли татуся хоронили, за ним ішло усе село й багато плакало (Володимир Сосюра, II, 1958, 380);
//  перен. Вважати, що хтось помирає. Якийсь поранений, помітивши його [угорця], сердито крикнув з-під рояля: — Ну? Чого баньки витріщив? Чого з свічкою? Хоронити надумав? Рано, брат... (Олесь Гончар, III, 1959, 160).

2. розм. Те саме, що зберігати. Труну спускали полотном, що ще баба пряла, хоронили його на сорочки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 208); Це — дивізійні прапори, за честь хоронити їх у себе — звичаєм змагаються полки ,(Юрій Яновський, IV, 1959, 68).

3. розм. Те саме, що охороняти. Хоронила її також жалоба, яку носила по смерті дідуся (Іван Франко, II, 1950, 292); — Пресвята богородице, хорони нас! — стара Текля хрестилася дрібно і поквапно (Юрій Смолич, II, 1958, 33).
Хоронити, як ока [в голові, в лобі] (як зіницю ока, як око і т. ін.) див. око 1.

4. розм. Те саме, що ховати1 1, 5. Всі кинулися до своїх хат, аби хоронити своє добро в ліси (Іван Франко, VI, 1951, 93); Він тяг, скільки міг. Копав сховища, хоронив, загрібав, замазував глиною під піччю, на горищі, у повітці, в клуні. Садиба тріщала від награбованого добра, а Йоньці ще мало (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 429); Було виплачеться Параска у коморі, виплачеться добре, а від людей хоронила, що щемить серденько (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 107); Ніколи ми не забудемо.. комсомольця Юрія Смирнова, що до останнього подиху хоронив воєнну таємницю (Петро Панч, В дорозі, 1959, 254).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 128.

Коментарі (0)