Словник української мови

ХО́РИЙ, а, е, діал. Хворий. Та нема гіршої пригоди, як слабість у дорозі. Ось на задньому возі, як в'ялая риба, лежить хорий чумак (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 181); Була [Маня] хора, цілий тиждень пролежала (Ольга Кобилянська, III, 1956, 56); Четвертий міністер [міністр] називався Пугукало. То був понурий Сич, хорий на селезінку (Іван Франко, IV, 1950, 110); Згадав я вас, — і якось тихо На серці хорому стає (Павло Грабовський, I, 1959, 100); [Старий:] Нащо Дав зазирнути у ту безодню чорну Моєї хорої, розбитої душі? (Володимир Самійленко, I, 1958, 63); Це не уяви витвір хорий... Тебе я бачив, престарий соборе (Максим Рильський, III, 1961, 252);
//  у знач. ім. хорий, рого, чол.; хора, рої, жін. Недужа, нездорова людина. Лікареві просто ніколи. Тут нового хорого привезено, там операція (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 174); На високій кроваті, у подушках, лежить недужа.. Мати моя зітхає важенько, хора тихенько стогне (Марко Вовчок, VI, 1956, 221).