ХО́РИЙ, а, е, діал. Хворий. Та нема гіршої пригоди,
як слабість у дорозі. Ось на задньому возі, як в'ялая
риба, лежить хорий чумак (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 181); Була
[Маня] хора, цілий тиждень пролежала (Ольга Кобилянська, III, 1956,
56); Четвертий міністер [міністр] називався Пугукало.
То був понурий Сич, хорий на селезінку (Іван Франко, IV, 1950,
110); Згадав я вас, — і якось тихо На серці хорому
стає (Павло Грабовський, I, 1959, 100); [Старий:] Нащо Дав
зазирнути у ту безодню чорну Моєї хорої, розбитої душі?
(Володимир Самійленко, I, 1958, 63); Це не уяви витвір хорий... Тебе я
бачив, престарий соборе (Максим Рильський, III, 1961, 252);
// у знач. ім. хорий, рого, чол.; хора, рої, жін. Недужа,
нездорова людина. Лікареві просто ніколи. Тут нового
хорого привезено, там операція (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 174);
На високій кроваті, у подушках, лежить недужа..
Мати моя зітхає важенько, хора тихенько стогне
(Марко Вовчок, VI, 1956, 221).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 126.