Словник української мови

ХОТЬ 1, спол., заст. Хоч (див. хоч 1). Я перше була дуже слаба, а тепер уже нічого собі, хоть я ніколи не буваю зовсім здорова (Леся Українка, V, 1956, 5); Хоть почував [Панько] велику втому, отже не припочивав ні хвилинки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 165).
♦ Хоть гать гати див. гатити.

ХОТЬ 2, част., заст. Хоч (див. хоч 2). Якби де на світі хоть раз Цариця сіла на ослицю, То слава б стала про царицю І про великую ослицю По всьому світу (Тарас Шевченко, II, 1963, 364); — Да вгамуйсь, богаради! Хоть дух переведи (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 154); Маєток палав. В чорному небі кружляли червоні птахи. Дерева простягали в полум'я голе гілля, немов намагалися хоть що-небудь вихопити з огню (Андрій Головко, I, 1957, 68); Сумно. Хоть би прийшов хто та промовив Хоч єдине слово (Панас Мирний, V, 1955, 330).