ХРЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і
неперех. З силою ударяти, бити по чому-небудь (перев.
зі стуком). Одна грудка поціляє Сьомку в груди,
друга хряпає Юру в тім'я і збиває геть кашкет
(Юрій Смолич, Дитинство, 1937, 77);
// Утворювати шум при
ударах, поштовхах, вибухах і т. ін.; грюкати,
ляскати. З авто вистрибують люди, звично хряпають
дверцятами машин (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 276); На
вулицях вітер.. задирав солом'яні стріхи, хряпав
віконницями й вибивав шибки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959,
75); Син товкся в своїй кімнаті, навмисне хряпав там
чимсь, стукав (Павло Загребельний, Спека, 1961, 291); Раз у раз
хряпають перекошені двері (Олесь Гончар, II, 1959, 425).
2. неперех. Падати з великим шумом. Свиняча тушка важко хряпає на землю (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 99).