ХРОПУ́Н, а, чол., розм. Той, хто хропе, має звичку хропіти. Гриць штовхнув легенько хропуна під бік (Остап Вишня, II, 1956, 384).
ХРОПУ́Н, а, чол., розм. Той, хто хропе, має звичку хропіти. Гриць штовхнув легенько хропуна під бік (Остап Вишня, II, 1956, 384).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 156.