ХРУ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Видавати тріск, хрускіт; хрустіти. Іще сніги удень воркують голубами, А вечорами хрупають, немов обрік (Михайло Стельмах, V, 1963, 215); Коні обережно ступали з купки на купку, тонкий льодок хрупав під копитами коней (Леонід Первомайський, Атака.., 1946, 114).
2. неперех. Видавати хрускіт при розжовуванні їжі;
хрумтіти. Під'їхали [хлопці] під самий ліс. Попутали
коней і юрбою посідали в холодну невеличку конюшину.
Коні з жадобою хрупали і розлазилися на всі боки (Мирослав Ірчан,
II, 1958, 74);
// перех. і без додатка. Їсти, жувати
щось з хрумкотом. Там він [Кіт] виліз на загату,
положив Голуб'ятко перед себе та почав хрупати (Іван Франко,
IV, 1950, 83); Сухоребра, як цвіркун, Кирилова
конячина хрупає мляво з опалки солом'яну січку (Петро Козланюк, На
переломі, 1947, 14); Хрупаючи сухарі, діти навперейми
розповідали.., що приходила тітка Глаша і принесла
їм печеної картоплі (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 3).
3. перех. і неперех., діал. Ударяти, бити. Залужанські дядьки, заможні і жадібні, шпортали один одного вилами, хрупали по головах оглоблями за землю, за межу, за вкрадений сніп, за випасену отаву (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 369).