Словник української мови

ХРУСКОТІ́ТИ, очу, отиш, недок., розм. Підсил. до хрустіти. Холоднуватий пісок всмоктував ноги і злегка хрускотів, наче зашерхла калюжа (Юрій Бедзик, Альма матер, 1964, 50); Під шинами автобуса хрускотіла скута приморозком асфальтова дорога (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 94); Електрична лампочка освітила чепурно прибрану кімнату. Пахло татарським зіллям, що хрускотіло під ногами (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 240); Зілля приємно хрускотіло під ногами і пахло солодким вітром з молодого лугу (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 70); Михай умощується на своєму королівському кріслі, витягає ноги в зашнурованих до колін крагах, хрускотить пальцями (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 277).
 Хрускотіти на зубах — те саме, що Хрумтіти на зубах (див. хрумтіти). Курява, що увесь день хмарою стояла над улицями, густа й їдка, різала очі, налазила в ніс, хрускотіла на зубах (Степан Васильченко, II, 1959, 150).